|
Арсеньєв. Спогади. Анастасович. Глава 2.
Після роботи біля спортзалу юрмилися десятки молодих хлопців різного віку. Володимир Анастасович хазяйновито проходжував назад-вперед, дивлячись зблизька на конкурентів. Він підбирав у команду самих талановитих. Визивав по одному, давав дерев’яну палку від швабри і дивився, яка у того гнучкість у плечах, у спині та у колінах. Багато хто відходив невдоволений прийомом. Але це Бурлакова ніяк не морочило. Він був твердий і стійкий у своєму виборі. Чотири хлопця вже стояли перед ним готові до тренувань.
- Олександр Сергійович, йди но сюди, тебе провірю – твоя вагова категорія потрібна – несподівано позвав він Сашу.
- Бери палку і заведи її за голову – скомандував він.
- Так! А тепер присідай. Краще прогинай спину! Тепер підіймайся! Так на трійку. Розтягуватись треба. Обов’язково. Твоя вага підгодить. Будеш тренуватись. - категорично заявив Володимир Анастасович.
Почались заняття, не такі вже важкі, але м’язи тріщали від напруги. Гнучкість була не на вищому рівні. Після вправ в плечах різало й нило. Тільки вольові рішення сприймали м’язи, все інше ігнорувалось. Потихеньку болі рубцювались. А вага на штанзі прибавлялась. Зате любо було дивитися на молодих. Результати у них росли як гриби! Гнучкість й швидкість робили чудеса! Коли Анастасович і Олександр корчились від ваги, ті «стріляли» тою ж вагою. «Через муки в рай!» - злився Саша. «Коли ж я розтягну ці плечі» - мучився він. Пролітали неділі і Арсеньєв відчував прилив сили. Невеличкий животик спав. «Непогано! – думав він, - Непогано!»
- Ну, що, Олександре, міцнішаєш!? – вигукував Анастасович.
- Так! Потихеньку.. – відповідав Саша й тягав штангу.
Як тільки у цеху затихали верстати, починала дзвеніти штанга. Отже через день. Окрім, Анастасовича й Саши на тренування приходило ще два хлопця. Зосталися самі талановиті. Інші «зламалися» і пішли геть. Зима потихеньку відступала. Начало березня було прохолодним, але сніг вже зійшов – зранку й увечері злегка морозило. Бруда на дорогах і тротуарах не було. Повітря держалось чистим й по зимовому смачним. Володимир Анастасович вранці повідомив гарну новину.
- З 2 по 5 березня в Одеському палаці спорту будуть проводитись міжнародні змагання з важкої атлетики «Кубок Дружби». Учасники: найсильніші важкоатлети СРСР, Болгарії, Куби та інших країн соцтабору. Олександр Сергійович, це на рівень чемпіонатів Європи чи світу. Ви, як згодні їхати? - з піднесеним тоном сказав Бурлаков.
- Анастасовичу, я згоден! На четвер і п’ятницю відпросимось… субота і неділя наші! – з радістю відповів Саша.
- Тоді, я даю дві неділі відпочинку від тренувань. На завтра відпросимось і їдемо – сказав Володимир Анастасович.
2 березня вони о 10 годині були в спортивному палаці. Було грандіозне відкриття. Спортсмени в яскравих костюмах виносили на сцену мальовничі знамена. Цей знаковий турнір зібрав 130 сильних важкоатлетів із 16 країн світу. Головним суперником збірної СРСР були болгарські спортсмени. На той час збірна Болгарії була одним зі світових лідерів у важкій атлетиці та, ще раз підкреслюю, головним суперником радянської команди, тому участь болгарських важкоатлетів була ключовою прикрасою цього одеського помосту.
Олександра вразив важкоатлетичний поміст на якому стояла така ж, як у них олімпійська штанга. Тільки на неї навішали до 300 кілограмів.
Два дні пробігли стрімко. Запам’ятався Оксен Мірзоян (категорія до 56 кг) завоював золото та встановив 2 світові рекорди: у поштовху та за сумою двоборства.
Другі два дні були шокуючі. Юрій Захаревич (вагова категорія до 100 кг) став головною зіркою змагань, встановивши 3 світові рекорди в один день: у ривку (200 кг), поштовху (240 кг) та сумі двоборства (440 кг).
Анатолій Писаренко виграв золоту медаль у найпрестижнішій суперважкій категорії (понад 110 кг).
Юрій Захаревич та Анатолій Писаренко сиділи майже поряд і розмовляли з своїм тренером. Сашу дуже вразив Писаренко. Український супертяж відрізнявся від інших атлетів своїми величезними габаритами і рельєфним пресом замість живота.
Володимир Анастасович розцвітав від радості! Таке свято атлетичної сили побачити своїми очима! Він дивився у театральний бінокль і делікатно запитував, Сашу, про чергового спортсмена : «А цей, як тобі!?»
Відповідати на таке питання можна тільки шаблонно. Зібрались на змаганнях «аси» світового спорту. «Красавчики» - одне слово! Так все легко підіймалось, технічно й злагоджено, що хотілось підійти й самому підняти.
Через дві неділі, після відпочинку почалися тренування. Вага здавалась легкою і покірною. Анастасович, ходив по залу і нахвалював хлопців. Прибився новенький хлопчик – чорненький, як смола, з такими ж очима смоляними. Був спритний, легкий на підйом, науку ловив на льоту. Його піймав сам Бурлаков, коли той хотів перелізти бар’єр фанерної стіни. Двері у залу закривались на ключ, а Юра Музика (так тепер його будем звати) вирішив взяти ініціативу на себе. Він так і на завод попав «партизанськими стежками».
Як тут не усміхнутися! Був справжній «мухач» - найлегша вагова категорія до55 кілограмів. Виявляється, у заводському тирі, куди він ходив стріляти, йому розповіли про спортзал. Цей циганський хлопчик марев тяжкою атлетикою. Так Анастасович задарма получив «мухача». Смішно було те, що коли Юру піймали на «гарячому» він тільки спросив: - А можна я підніму три рази. –
- А чому три, а не п’ять, – усміхнувся Бурлаков, обмацуючи «горобчика».
- Мені треба тільки три, - серйозно відповів Музика.
- Тільки після роботи і в порядку тренування, - роблячи серйозне обличчя, відповів Анастасович.
Команда спортсменів, ще довго реготала після розповіді про «інцидент», який стався біля спортзалу.
На другий день Музика Юра вже дожидався команду біля залу. Нетерпляче ходив і обмірковував ситуацію. Хлопці з ним познайомились, а Володимир Анастасович запитав.
- Юра, де твоя спортивна форма?
- У мене немає – відповів хлопчик.
- Щоб була! Інакше до занять не допущу. – строго відчеканив Бурлаков.
Так у команді появився «мухач» Юра Музика. Цей хлопчик йшов на ту вагу, яку йому «підкидав» тренер. Довіра й безстрашне ставлення до ваги – основні риси його характеру. Як то у Анастасовича з Олександром виникла розмова про Музику.
- Я цього сміливого чоловічка віддам знайомому тренеру збірної Одеси. Там така вагова категорія дефіцит. Хоча він невеличкий шолопай, у міцних руках з нього людина вийде, - зі знанням справи промовив Бурлаков.
- Це було б непогано для Юри, - піддержав Анастасовича, Саша.
Чого Бурлаков назвав Юру «невеличким шалопаем». Був у спортзалі сейф, де береглися атлетичні пояси, документація. Бурлаков цього разу сейф не закрив і що він побачив… у нього серце похолоділо. Зверху на паперах лежав новенький травматичний пістолет.
- Це твій? – строго запитав він Юру.
- Мій! – відповів той.
- Документи є?
- Ні…
- Забирай, щоб я його більше не бачив, - крикнув Бурлаков.
- Ще раз! І ми з тобою розпрощаємося – закінчив Анастасович.
Потім Юра розповідав, як з цим пістолетом поїхав у Білорусію купляти велосипед. Спортивний вело стоїв немалих грошей. На вокзалі його перестріли місцеві бандити і хотіли вело відібрати. Хлопчик Юра холоднокровно простріляв їм ноги, і спокійно сів на поїзд. От такий він, циганської крові, цей хлопець. Щоб закінчити про нього розповідь про його характер і поведінку, приведу остаточний приклад. Той тренер, якому Володимир Анастасович віддав Юру, розповідав: «Все було чудово! І спортивні показники, і відношення до тренувань, але та невгамовна іскорка лізти не в своє діло, підвели Юру. Одного разу, коли «важковики» проводили тренування, прийшов у спортзал Юра. На помості красувалась штанга за 200 кілограмів.
- Можна я один раз потягну? - несподівано запитав спортсменів, Юра.
Не успіли ті роззявити рота, як він «потягнув». Зірвав собі спину і розпрощався зі спортом.
От такі історії були в спогадах Олександра Арсеньєва. Більше він нічого про Юру не чув. Але запам’ятав його на все життя. З усмішкою згадував той ранок, коли дощ йшов, як із відра. Була пізня осінь. Холоднеча, слякота, непроглядний туман. Думав, вже на роботу не їхати. Але глянь! У дворі заблищала мотоциклетна фара і на порозі з’явився Юра.
- Їдемо на роботу!, - весело сказав він. Й поїхали…
Взяв його Саша у деревообробний на свою голову. Осінь, холодно, а він босий по цеху ходить. На запитання начальника спокійно відповідає: «Я закаляюсь!»
Нічний черговий після першотравневих святкувань розказує неймовірне: «Йду по цеху - спускається хтось по мотузці. Висота до 10 метрів. Серце похололо. Коли придивляюсь, Юра Музика. Ти поговори з ним, Олександр Сергійович Це не діло вештатись по заводу у свята». От такий був Юра Музика, циганського стану.
30.08.2026
ID:
1068206
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 31.08.2026 07:16:52
© дата внесення змiн: 31.08.2026 07:16:52
автор: filaya
Вкажіть причину вашої скарги
|
