Цей світ починався кров'ю, криком і сонцем. Ліниві коти дрімали в осонні вікон.
І їм було, древнім, багато, без ліку, віку, і нам було, юним, багато, без краю, світла,
І неба в долонях, чудес і без міри віри, що зводить мости і руйнує гранітні стіни,
З якою ти трішечки бог, древній кіт і лицар, і поряд живуть принцеси і чарівниці,
З якою добро всесильне, а зло вмирає. І смерті немає. В ній зовсім її немає.
І, певно, воно й диктує одного разу змінити на форму плаття і взути берці...
Цей світ в'їдається в шкіру кров'ю і гаром, і, певно, суть світу в відсутності всяких сенсів.
І, певно, суть світу — це сонячний теплий промінь, задимлене скельце в дитячих брудних долонях...
Хтось купить квиток на поїзд, що стане згодом листом без звороту, монеткою для Харона.
І це так безглуздо, так правильно і так дивно: листи до Харона, коли розміняв чверть віку.
І трішечки страшно (так страшно) і, чуєш, мамо, не плач, не сварися, тримайся подалі вікон
(коти на осонні, цибуля та мушкательки), тоді як сирени, тоді як летять ракети.
Нам чистити зброю, дивитися завше в небо (малими в селі виглядали отак комети,
А чи зорепади. І пахло вночі рікою), нам вірити в себе і трішечки, мабуть, в долю.
Й лишатись собою. У світі, де мало світла так, знаєш, важливо, лишатися все ж собою.
* * *
І будуть світанки. І будуть сміятись діти. Носити в кишенях цукерки, ключі і гільзи.
І кішки на вікнах, як прісно, собі сидіти. І зорі у небі, як прісно, собі світити.
І війни закінчаться. Завжди скінченні війни. Поділять регалії, землі, чини і битви.
Де будемо ми? В обгорілому в клоччя гіллі, в пилюці степів і в південному злому вітрі,
У чорному грудді. І хто ненавмисне вижив, ходитиме поряд навіки чужий неначе.
Де будемо ми? Може в вітрі, а, може, в вітті? В чиїхось зіницях... І, мамо, чому ти плачеш?
Послухай, послухай, де кішки древніше світу, де добрі дракони — десь там починалась вічність.
Хтось вигадав смерть нам на горе, тобі на лихо. Хтось вигадав сни, ті що мирні і ті що вічні.
І з того безчасся ми часом закляті й віком. Від часу до часу, а після — в ніщо як з даху.
І так неважливі дороги, міста і ріки. І так неважливо, коли полетіти птахом...
А тільки важливе маленьке дитяче скельце. Важливо для чого, і те що носив під серцем.
І в цій беззмістовності все ж таки скільки змістів. І в цій безсенсовності все ж таки скільки сенсів:
Квитки в потойбіччя, квітки на чужих могилах, вінки у руках і заквітчані бурим маки...
І, може, в ті ночі, коли покидають сили, і, може, в ті миті коли ти не бачиш знаків,
Коли найтемніше, коли накриває відчай, коли забуваєш про праведне і порочне,
Цей світ не розпався на атоми і проміння, бо хтось підлатав його кров'ю і сірим скотчем.
І доки хтось вірить — у кішок, принцес і світло, і доки за нього хтось лютим стає драконом
У цьому цунцванзі між вічністю і везінням життя зостається єдиним святим законом,
А в ньому — отвіку — як паличка естафети, як вогник болотний і як олімпійський факел —
Ця кров на обличчі, цибуля, квітки, комети, ці плаття і берці, ця віра, казки і факти...
І що передати, куди привести і звідки, куди завести — погубити чи врятувати — можливо, усе це в чиїхось шкорудлих пальцях, в димку сигарети, в відстрілі чеки гранати...
* * *
Бо доки ми знаємо: зрештою все скінченне, бо доки ми віримо: зрештою, все немарно,
Бо доки живе і гаряче тече по венах — дивися на зорі, такі ностальгійно гарні,
Дивися на кішок — бліндажних смугастих Мурок, маленьких богинь муркотливої злої роти;
І в миті єдиній між вірою і безвір'ям ще стане любові і стане на нас роботи,
Ще стане кохання, ще стане і щастя й болю, ще стане довіку — хай навіть на чверть і трішки.
І так неважливо — що в'януть життя і квіти від віку драконів до віку простої кішки.
Це так неважливо — бо хтось десь уперше бачить це небо безмежне крізь мутні шибки віконця...
Де лишимось ми? Може в вітті, а може в вітрі. Та тільки ти знаєш: по нас все ще буде сонце.
Лютий 2023–весна 2026
ID:
1068164
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Воєнна лірика
дата надходження: 30.08.2026 18:14:52
© дата внесення змiн: 30.08.2026 18:17:12
автор: Marika
Вкажіть причину вашої скарги
|
