***
Время жизни стекает нашей,
как расплавленный воск по свече.
Чем наполнены весов его чаши?
Не тает ли его след в суете
ежедневности ржавой от агрессии –
в отпечатках войны кровавого месива?
***
Люди прагнуть впасти в забуття,
люди зморені страшнючою війною.
Поневічені, скривавлені журбою
здатні душі ще до каяття?
Не знаю відповіді я, на жаль,
бо в кожного в душі своя скрижаль.
Літо 2026р.
