Я дивився на дощ,
що стікав струменями із даху,
Думав я про слова,
що згасають, мов дим сигарет
Я ловив почуття,
що сховалось під маскою страху,
Щоб ніхто не дізнавсь
цей важливий для мене секрет.
Як зустрів я тебе -
у очах потонув, наче в морі,
Ти була, як весна,
в буйнім цвіті травневих ночей.
Шепотів лиш ім'я
його тишком підслухали зорі,
Та я погляд ховав
у задумі вечірніх тіней.
Ці пориви душі
проростали крізь холоду грати,
Задивлявся у слід,
Ти ж проходила мимо не раз.
Крізь роки і жалі
я навчився про тебе мовчати,
Щоб у серці моїм
образ твій таємничий не згас.
Адже вголос кричать -
наректи на страждання кохання,
Бо довіра крихка,
як намоклий і вимитий дах.
Хай живуть почуття -
крізь розлуку і муки чекання,
І твій шепіт луна
у далеких осінніх дощах...
25.08.2026
