|
Ранок видався прохолодним, але сонячним. Хлопці знайшли дорогу до місця своєї роботи. Одесити люди чемні й привітні, показали що і куди йти. Ось і маленький доглянутий парк. Чуть звернути наліво й перед ними відкрилися парадні двері, вверх по сходинкам на четвертий поверх їхні старенькі двері. Поряд свіженькі двері, сусідські. Звідти учора виглядала бабуся. Олександр з Валерою зайшли в невеличку приймальну кімнатку, на кривому стільці сидів й щось писав на коліні, Женя. Поряд в кутку кімнати лежав здоровенний перфоратор, товстенне довге до метра свердло, якийсь просвердлені пластини, довгі, круглі з різьбою стяжки та гайки.
- Здоровим будь, Євгеній, - сказав першим Саша.
- Здравствуйте! – підіймаючись зі стільця, відповів, Женя. Всі подали руки і настало невеличке мовчання. Хлопці згрузили в куток до перфоратора свій інструмент. Першим розірвав тишу, Женя: - Ви, тут освоюйтесь, а я поїду ще замовлю стяжки, пластини. –
- Добре! – відповів, Олександр, дивлячись прямо в великі сірі очі Євгенія.
Чим то симпатизував його цей простий хлопець. « Буде непоганим помічником в роботі» - подумав, Арсеньєв.
Коли той поїхав, він сказав, Валері: - Нам треба починати роботу. Інструменти є, з цих дверей зробимо підмості. Підрубимо під кутники канавки, вставимо їх, засвердлимось. А як з тої сторони, від вулиці, будемо рубати – розуму не приложу, - він почухав собі потилицю й з досадою сплюнув. Через час він вже стояв прив’язаний альпійською мотузкою на тому краю дверей, де був двір. Двері лежали нерухомо і міцно, але був мандраж, який він, Валері, не показував. До чотирнадцяти метрів висоти, без перил навкруги – це, зовсім, не смішно!
« Ну й, робітку ми взяли! – тільки подумав, Саша.
- І як же тут зарубувати під кут – ми всю ліпнину позбиваємо! – обурювався, Арсеньєв, - То же мені технологи-будівники!, - продовжував він.
- Ставити будемо тільки пластину, - зробив висновок, Олександр.
І став зарубувати під пластину. У нього завмирало серце, коли шматочок ліпнини падав повз дверей. «Не дай, Бог, чия то голова попаде під нього. Це скандал з усіма випливаючими наслідками. Пахне в’язницею! З такої висоти любий камінчик небезпечний. Треба на двері ставити короб. А місце приземлення випадкових опоясати червоною стрічкою». – думав він.
- Валера! Давай встромляй стяжку, - після того, як приміряв пластину до зарубки, - скомандував, Саша.
- Оце і буде зразком для комісії нами зміцнений віконний отвір. А сьогодні ми закріпимо всі віконні і дверні отвори у кімнатах, засвердлимо під стяжки отвори, а завтра будемо доказувати свою правоту за зовнішні стіни, там, де ліпнина, - розказував, Валері, добре ним продумане, Олександр.
І робота пішла! Після обіду приїхав Женя. Він привіз обіщані металеві вироби. Арсеньєв, детально розказав йому про проблеми, що виникли в роботі. Євгеній покивав головою і поїхав в офіс. Все, що планував Саша, до вечора було зроблено. Сьогодні ніхто з вищого складу керівників на вулицю Затишну не приїздив.
Погожі дні лютого продовжувалися. Сонечко то виглядало, то ховалося за маленькі хмарки. Веселі зграйки горобців перелітали з одного місця на інше місце. Щось там збирали, купчились, розлітались, знову, купчились. Арсеньєв, поглядав на них з вікна і тішився цьому сімейству. У невеличкому парку горобчикам було затишно та безпечно. Котів і собак не було, дітлахів теж. Свобода повна для польотів й бешкетування.
Бригада зранку чекала на комісію. Вердикт має бути повним і затверджений першими особами проєкту проведення робіт на цьому будівництві. Діло серйозне й не підлягало відкладенню на певний час.
До десятої години всі відповідальні особи зібралися. Вони ходили по кімнатам розглядали роботу, проведену бригадою.
- Так що у вас за проблеми, бригадире, - запитав першим головний архітектор.
- При розробці проєкту робіт проєктантами було не врахована ліпнина на фасаді будинку. Як що зарубувати її під металевий кут, то нічого від неї не зостанеться., - сказав Арсеньєв, підійшов до вікна вистрибнув на ліса з дверей і показав на фасад. Головний теж виліз, покачав головою і з досадою запитав: - а де ж ваша висотна будівна люлька? –
- Все буде, Петровичу, все буде! Це тимчасово! – зауважив, Кулик.
- Значить, так! Люлькою бригаду забезпечити! А хлопці у тебе, Іванович, молодці! Не помилилися. Не наробили біди! В Одесі нема кому таку ліпнину робити. Молодець, бригадир! – і, Петрович, похлопав Сашу по плечу.
- Ідею з пластинами піддержую! Заказати необхідну кількість пластин і до бою! Час не терпить, - усміхнувся головний архітектор.
Проходячи повз бригаду він повторював: - Іванович, я тобі що мало грошей даю? –
Гості роз’їхались. Наступила тиша.
- Бачиш, Сашо, який Кулик – цей кручений поросячий хвостик! Заграбав всі гроші. – прорізав тишу обурений голос Валери.
- Наші гроші він не забрав, але свиню підложив, - відповів, Арсеньєв.
Через дві неділі всі роботи по зміцненню дверних і віконних отворів були завершені. Висотну будівельну люльку хлопці так і не побачили, як свої вуха. Вони були мовчазні й зосередженні на роботі. Не один камінчик не впав на тротуар. Женя, натягнув червону стрічку і інколи проходжувався в місцях падіння кусочків ліпнини. Всіх громадян будівлі він інформував. Особливо стареньких людей. Ще одна його позитивна риса характеру – всі завдання по забезпеченню бригади будівельними матеріалами він виконував в строк.
Саша не переставав писати вірші.
Знаю — не знаю,
верю — не верю,
может, придешь.
Душу словами
нежно согрею,
даже,если не ждешь.
Ночь отступает
тяжелыми снами.
Время плывет.
Странные связи
возникли меж нами -
волнение, гнет.
На малых отрезках,
где движется поле,
нам часто везет.
Знакомые слоги
находим, до боли,
их душа признает.
Це було його покликання, обов'язок перед Ярославою, його життєва цілеспрямованість.
20.08.2026
Далі буде.
ID:
1067629
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 20.08.2026 15:28:02
© дата внесення змiн: 20.08.2026 16:52:26
автор: filaya
Вкажіть причину вашої скарги
|
