|
Пройшов Новий рік, пройшов січень, наступив лютий. Погода заспокоїлась. Давно такого січня не було на Одещині. То морози, то вітер, то дощі. Слякота, ожеледиця, колючий сніг, знову слякота та ожеледиця; знову вітер з дощем. Яка може бути робота в таку погоду. А лютий, напрочуд, порадував. Погода притихла, вискочило сонечко. Бригаду запросили на кладку стін. Хлопці взяли ще одного помічника. Це був здоровило Вова Платов, з вагою тіла за сто десять кілограмів. Висоти він боявся, тому на його совісті були дві задачі – подача краном блоків й два відра розчину під кожен блок. На цей раз Володимир Денисович заорендовав бетономішалку на 5 кубів. Це велика підмога в роботі. Стіна росла як на дрожах. За неділю хлопці заробили по 150 доларів. Це гроші не малі. Перестали підвозити блоки. Пішов слух, що Кулик переплатив за роботу. Хлопцям нічого не оставалося, як піти на канікули. Через три дні, коли вони приїхали на будівництво, роботи вели інші. Обуренню не було меж. Підійшов Сологуб й сказав: - Кулик, мене не послухав й поставив ультиматум – роботи будуть вести ті бригади, які згодні на його розцінки. –
- Знаємо ми його розцінки! – з гнівом, вибухнув, Валера. Розвернувся і пішов геть.
- Володимир Денисович! Бригада не піде на уступки і подав виконробу руку. - Прощавайте! – сказав, Арсеньєв й пішов вслід за Валерою.
- Що ж, бувай, Олександре! На жаль, я нічого не зміг зробити… - відповів, Сологуб.
Було гірко і прикро з того, що сталося. Хлопці мовчки роз’їхались по домівках. Арсеньєв обмірковував становище того, що сталося. – Ні в якому разі не треба було йти на уступки. Договір дорожче грошей! Поведінка Федора Івановича не красила його, як керівника. Саша, знав його жадібність. Не без того, що він обговорив розцінки з спеціалістами. Й це покоробило самолюбство сильніше за інші доводи. Його не зупинило, навіть, тісні дружелюбні відносини зі мною, з бригадою, яка ніколи не підводила в роботі. – підвів підсумок своїх міркувань, Олександр. А погода шепотіла: « До роботи! Хутчій, до роботи!»
Через дві неділі до Арсеньєва з замом, приїхав Кулик Федір Іванович.
- Ти чого надувся, як той сич!? – здоровкаючись, запитав він Сашу.
- А як, ви, думаєте?! За такі свинячі вчинки й по морді дають – відповів Саша.
- Ого! Як тебе понесло! Я за нього турбуюся, а він « по морді» - весело «заспівав» Кулик.
- Дивись, що я тобі привіз! Яку роботу для «архарівців». – і він розвернув креслення, - бачиш, робота на всі сто% розцінена головним архітектором Одеси. Ось і його підпис… Нікому цю роботу не віддав, а привіз тобі. – закінчив, хвилюючись, Федір Іванович.
Олександр, уважно розглядав свіжі креслення. На вулиці Затишна на четвертому поверсі треба було демонтувати стелю й заложити нову з металевими балками. Найдовша з балок сім метрів, вагою 175 кілограмів. Відірвавши голову від креслення, коротко запитав:
- А кран буде? –
- А як же! – образливо відповів Кулик і продовжив:
- Головний архітектор під контролем держить –
- Добро! Переговорю з бригадою. Креслення забираю! – закінчив розмову, Арсеньєв.
- Чекаю в офісі! – прощаючись з Олександром, - сказав Федір Іванович.
Допізна сиділи Саша з Валерою й детально знайомились з кресленням. В їх задачі входило: демонтаж стелі(сміття й дрібні будівельні матеріали знімають інші робітники), далі тяжкі стельові балки відправляють вони, потім іде монтаж металевих балок, а їх 34 штуки. Окрім цієї роботи, зміцнення віконних отворів сталевими кутниками. Ця робота значилась, як основна і відповідальна і її, Кулик, доручив бригаді Арсеньєва. Був шанс гарно заробити грошей.
Ранесенько Саша з Валерою прибули в офіс. Після оперативки Кулик забрав їх в свою машину й вони поїхали на Затишну. Це було поряд з узбережжям Чорного моря. Господар квартири викупив четвертий поверх, щоб потім надбудувати п’ятий. Тому міняв дерев’яні балки з модрини* на металічні. Місце купівлі було престижне. Цей дім побудували у 1900 році для морського командного складу. Будували його з каменів білого ракушняка довжиною сімдесят сантиметрів. Товщина стін вражає. Також будинок був оштукатурений з елементами ліплення.
Бригада на місце роботи приїхала до десятої години. Головний архітектор вже ходив по квартирі. Познайомилися.
- А де решта членів бригади – зауважив він.
- Потім прибудуть – сказав Кулик.
- Хто бригадир! – продовжив архітектор.
- Я! – відповів Арсеньєв.
- Хочу загострити вашу увагу на тому, що клієнт є серйозною шановною людиною. Поводьтеся хлопці культурно та ввічливо, у суперечки не встрявайтесь. А тепер про роботу. На третьому поверсі мешкають люди. На стелі ліплення, так що робіть висновки. Усі питання будівництва вирішуйте зі мною. Роботу починайте з зміцнення віконних отворів сталевими кутниками. Бажаю вам удачі! У мене все. - закінчив головний.
- До обіду металеві кутники привезуть. Заодно, познайомитеся з новим виконробом. У мене теж все. Діл у невпроворот, ми поїхали. – добавив до слів архітектора, Федір Іванович.
Тільки но хлопці закінчили свій обід, в двері зайшов худорлявий молодий чоловік у спецівці з трьома кутниками. На втомленому блідому обличчі світились голубі очі.
- Доброго дня! Для роботи я привіз метал. Ідем, хлопці, поносимо. – приставляючи тяжку ношу до стіни, сказав він.
- Добре! Ідемо. - піднімаючись, відповів Олександр.
«А тяженько носити вантаж по сходинкам з першого на четвертий» - подумав Саша, підіймаючись в п’ятий раз. Новий виконроб вже на третьому разі «зложив лапки». Вже сидить відсапується. Виконробу було років за тридцять. Хлипкої статури, з хоробливим виглядом, окрім жалості він до себе більше нічого не викликав. Звали його Женя, а точніше Євгеній. Так його хлопці й почали звати.
- Євгеній, нам треба на завтра потужний перфоратор й довге свердло діаметром за 25 міліметрів. А сокиру і зубило, молоток ми візьмемо з дому. Сьогодні нам тут нема що робити. Прощавай! – підбив підсумки Арсеньєв.
- Все буде доставлено – подаючи руку, сказав Женя.
Так пройшов день роботи на Затишній вулиці. Лягаючи спати, Олександр із задоволенням зазначив, що початок був відмінним. Він міцно спав і йому снилася Ярослава.
О, радость! Мне приснился сон,
Что ты была всю ночь со мною
Счастливая. И был тому виною
Лунный свет; он сеялся с окон,
Переливался и играл на лицах.
И колдовал реальной красотой.
Но я верил в это, жил мечтой.
Думал, как такое может снится!
Юная! цветку подобна нежному!
Твое дыхание я слушал ровное.
И чувствуя волнение огромное,
Тебя одну любил по-прежнему.
19.08.2026
Далі буде
Модрина* — рід дерев родини соснових . Дерева зазвичай досягають висоти 15–45 метрів, мають відкриту крону та тонке гілля
ID:
1067589
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Буденний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 19.08.2026 21:39:35
© дата внесення змiн: 19.08.2026 21:39:35
автор: filaya
Вкажіть причину вашої скарги
|
