Прохолода, хоч весна
Вже у нас. Та ранок
Це іще, світанок.
Кожен з нас це добре зна.
Сонце яснеє встає
В нашім ріднім кра́ю
Із-за небокраю.
Наче сніг, ніч розтає.
Вже її у нас нема.
Вже вона розтала,
Ніби лід. Настала
Днина. Сонце обійма
Край наш. Світло огорта
Все навкруг собою
Так, немов габою.
Все навколо розквіта
Буйно, пишно. Все буя.
Сонце ніжно гріє.
І душа радіє.
Чую спів я солов’я
Й серце в грудях почина
Теж із ним співати,
Весну величати.
Дивовижная вона,
Що й не вистачає слів,
Щоби описати
Чи то змалювати,
Та не бракне почуттів
Неймовірних, що весна
В мене викликає,
Ними огортає
Душу й серце. П’ю до дна
Їх і почуваюсь я
З ними пречудесно,
Дивовижна весно,
Як і вся людська сім’я.
Євген Ковальчук, 05. 05. 2022
