|
На наступний день Арсеньєв приїхав у розташування старої столярки. Там знаходився офіс Кулика. «Як він тут працює», - дивувався Саша. Гул верстатів не припинявся ні на хвилину. В самої столярці було тісно й незатишно. Одні стругали, інші фрезерували, в кінці цеху збирали продукцію.
Рипнули двері і почувся голос Федора Івановича:
- Заходь, Олександре!, - прикриваючи двері, він продовжив: - Ну, що роздивився? Тіснувато у нас, назбираю грошей, построю здоровенний цех. Місце вже знаю, де… грошенят малувато. Ти, кажуть, будівельний закінчував? –
- Було діло. – буркнув, Саша. –
- Але не для цього я тебе позвав, продовжував, Кулик, - У мене є товариш, якому треба переробити дачу. Кривенькі стіни порівняти, двері поміняти, вікна. Вагонку я тобі даю, а от двері, вікна й самі відкоси на вікна треба зробити самому. Підбирай собі людей і гайда…У цеху я тобі зелену вулицю дам. Даю тобі максимум дві неділі. У товариша відпустка починається. Все заготовиш на п’яту станцію Великого Фонтана поїдемо. Запасайтеся продуктами, підберіть необхідний інструмент. Матеріал для роботи є. Завтра же починайте роботу. – закінчив розмову Федір Іванович.
- Добре! – відповів, Арсеньєв.
Він добре знав Кулика. Як з роботою його «добре припекло» гроші на це діло у нього завжди були й по одеським розцінкам. Цю роботу не треба було упускати. Тому він швидко поїхав додому. Зустрів, Валеру, і детально з ним обговорив план їхніх дій на завтра. Перший етап роботи загрузити матеріали: рейки під вагонку, саму вагонку плюс необхідний інструмент. На місті роботи обдивитися скільки чого треба, уловити нюанси несподіванок. Після того, як вагонка буде стояти, заміряти дверні й віконні пройоми. Потім приїхати в столярку і зробити двері й вікна. Якщо вдасться виміряти відкоси, той ще зробити їх заготовку. От такий план дій. Ще хлопці заготовили м’ясні консерви, картоплю, крупи, олію, часник, цибулю. Вони це робили не перший раз. Як вони називали поїздка «на халтуру» була звичним для них ділом. Їх хазяйки збирали торби з провізією за часи.
Була гарна весіння погода. Тепле сонце ніжило обличчя, легенький вітрець лоскотав й навівав на прекрасні роздуми. Настрій був супер. В повітрі тягнулися медові запахи. Цвіла вишня й яблуння, перед нерестом добре клював карась і окунь. Але хлопцям було не до рибальських пригод.
Критий грузовик був згружений по « зав’язку». Хлопці ледве втиснулися поміж дошок. Вони не бачили куди їх везли, яку відстань вони подолали за цей час, тільки відчували, як на поворотах рипів кузов і як добряче їх трясло.
Через деякий час, машина загальмувала й встала, як вкопана. Водій відтягнув брезентову ширму і сказав: - Вилазьте, приїхали! –
Це був який то тупий кут. Довкола стояли непоказні перекошені будівлі з облізлими деревами, зі старими розбитими парканами, з кривими дерев’яними воротами. На нашому подвір’ї, куди ми в’їхали стояла не хата, а халабуда з латаним перелатаним дахом.
- Та не дивіться, ви на цей «соцпейзаж» - усміхнувся Кулик, який тільки но виліз зі старенького москвича, - товариш купив це страхіття, щоб побудувати новий дім. Але, вам, прийдеться реконструювати кімнати, щоб він відбув свою відпустку. Заходьте хлопці. – і він відчинив похилі двері.
- Ого! Та тут все криве і перекошене, - клацнув язиком, Валера.
- Для того я вас й привіз сюди, щоб, ви, порівняли, - посміхнувся, Кулик.
- Розташовуйтесь, придивляйтесь і будьте як дома. А я поїхав далі. Справ в невпроворот – серйозно промовив він і подав хлопцям руку.
У цієї хатинці було дві кімнати кухня й по видимому спальня. Стіни по вертикалі, як що дивитись по будівельному виску мали похибки на 10-20 см від норми.
- Ну й ну, цей кручений поросячий хвостик вміє підкидати роботу – з обуренням промовив, Валера.
- Та не злись, зробимо за ці гроші. Де таку ще роботу знайдеш. – з миролюбною посмішкою зауважив, Саша.
На цьому і зійшлися їх погляди. Щоб вирівняти таку стіну треба було унизу підкладати під горизонтальну рейку де один, а де і два шматка такої же рейки. Різали, підкладали… вийшов страшний дерев’яний скелет. На нього почали набивати вагонку.
- Як будемо ставити вікна й двері розуму не приложу, - журився, Олександр.
Ввечері приїхав Федір Іванович.
- Боженько! Що це за порнографія? - вигукнув він.
- Ви що таке робите? Що це за піраміди? - схрестивши руки на животі, молився він.
- А що ви нам підсунули? - з досадою спросив, Валера.
- Невже такі криві стіни? – пом’якшав, Кулик.
- А йдіть но подивіться, - прижавши урівень до стіни, сказав, Саша.
- А тепер наша робота! Бачите, рівно… - продовжив він.
- Так-так! З розуму зійти можна! Добре, робіть дальше - махнув рукою Федір Іванович.
Кулик родився на Вінниччині в сім’ї колгоспника Івана Кулика. Батько був енергійним розумним чоловіком. Як тільки соціалізм пішов під укіс, він став займатися бджолами. Зробив нові вулики, збільшив сімейство бджіл. Так у нього з’явилися гроші. Він допоміг синові Федору почати свій бізнес. Що зробив Федір Іванович, перше це закупив у молдаван велику партію чавунних радіаторів, десятки тон металопрофілю, сотні будівельних плит і став продавати. Діла пішли вгору. Взяв в оренду приміщення, купив верстати для столярних робіт і почав виробляти двері, вікна й багато інших столярних виробів. Так простий шофер став підприємцем Федором Івановичем.
Середнього зросту, з кругленьким животиком, з пухкими ручками він не походив на свій соціальний стан, на тих сільських чоловіків, які століттями заробляли на хліб. У нього навіть мозолів не булою А долоня була м’якою, дитячою. Маленькі оченята дивились із під лоба хитро і насторожено. Вони розм’якали тоді, коли він вже знав людину, як своїх п’ять пальців. В них грали веселі бісики й поселялась якась то радість. Він був непоганою людиною – для своїх був готовий «з шкури вилізти». Таким «своїм» для нього став Олександр Арсеньєв. Він завжди давав йому кращу роботу, був щедрим при оплаті за складні завдання, бо знав цей хлопець його ніколи не підведе. Рутина робота підкошувала його здоров’я. Він вже був на межі життя й смерті. Дивом викарабкувався з її лап й продовжував свій небезпечний шлях. Щоденні нервові зриви гартували його характер, але не серце. Таким був Федор Іванович.
На шостий день обидві кімнати були оббиті вагонкою. Заміри на пройоми, вікон та дверей вони віддали ще вчора. А тепер подзвонили Кулику, щоб він забрав їх назад у столярку. В обід приїхала машина і їх відвезли на базу. Федір Іванович бачив, що через складнощі в роботі «горять» терміни її завершення. Тому підібрав вікна й двері зі старих запасів. Вони були простенькі, але міцні. Оставалось тільки заготовити відкоси. Все було зроблено за сутки, бо хлопці сиділи у столярці і вночі. Кулик привіз їм бутерброди, пиво, солодощі й попросив, щоб до ранку вони з роботою справилися, так як у столярці «повний завал». Вранці сонні, втомлені Саша і Валера зустрічали Федора Івановича.
- Ну, як? - Ще з порога, запитав він.
- Все зробили, - тихо відповів Саша.
- Молодці! «Архарівці»! – вигукнув він й добавив, - Не підвели! –
Дорогою на дачу вони спали, як убиті. Дві чи три години, поки їхали, їм снилися веселі сни. Валері – діти і жінка. Вони ходили до її матері у гості, там веселилися. А Саші, снилася Ярослава. Вони, взявшись за руки, бігли по полю. Кричали, як діти, й голосно сміялись. Потім він написав вірш.
Когда отдаляется твоя душа…
В отчаянии прибегаю к обману.
Прошлое, в сердцах, вороша,
Доверяю тоску дождю и туману.
Еще представляю остров и дом…
Островерхие скалы, шумную речку.
Горные тропы под снегом и льдом,
Ведущие прямо к резному крылечку.
Чуть свет, на пестрой нашей террасе
Играют дети. Стоит столик овальный…
Степные ромашки надежно украсят,
Согреют наш быт провинциальный.
Легко порхаешь в сиреневом платье,
Нам праздничный стол накрываешь.
Мир и покой, возможность писать мне,
Как новый закон, в судьбе закрепляешь.
Иллюзии века. Но мне не до смеха…
Рисую картины - одна лучше другой.
В этой жизни, чтобы добиться успеха,
Нахлебаешься горьких слез с лихвой.
Хлопці приїхали на сиротливу дачу, розгрузилися. А потім ще спали до вечора. Робота була закінчена в термін домовленості. Приїжджав хазяїн дачі. Всіх хвалив. Федор Іванович Кулик був у хорошому настрої й добавив Олександру й Валері преміальні сорок доларів. На цій веселій ноті була закінчена командировка на п’яту станцію Великого Фонтану.
17.08.2026
Далі буле.
ID:
1067449
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Буденний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 17.08.2026 10:53:58
© дата внесення змiн: 17.08.2026 12:39:23
автор: filaya
Вкажіть причину вашої скарги
|
Сердечно дякую! 
