|
Як же гарно, любо, мило
Зігріва мене світило
Сонячне собою,
Що душа моя співає,
Серце буйно розквітає,
Наче квіт весною.
Сонця промені пресвітлі
Почування будять світлі
І думки із ними
Добрі, гарні, чарівнії,
Дивовижні, неземнії.
Ніби серафими,
Легко крила розкривають
Серце та душа й злітають
В небо, мов до раю,
І, як друга, обіймають
Сонце те, що так кохають
Дуже, вкрай, без краю.
Та невже це все насправді?
Я дивлюся в очі правді,
Що переді мною.
Так, насправді сяє сонце
Й гріє лагідно. Не сон це.
Гріюсь теплотою
Я його, йому радію.
Сонце, в серці молодію
Я й в душі з тобою.
Ти – життя моє, кохання,
Найсвітліше почування,
Що завжди зі мною.
Євген Ковальчук, 03. 05. 2022
ID:
1067421
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу
дата надходження: 16.08.2026 19:00:09
© дата внесення змiн: 16.08.2026 19:00:09
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
