Ти кажеш: «Все у мене добре,
Є дах, робота і хліб-сіль».
Немає приводу для туги,
Не тисне страх, не палить біль.
Здається, ні про що жаліти,
Буденний спокій у житті,
Та тільки-но згасає світло
І тиша встане на путі,
Як звідкись виринає смуток
Холодна чиста пустота.
І огортають дивні думи,
І мовчки шепотять уста:
«Можливо, я такий невдячний
Чи капризую без мети?»
Та ні, не зовсім необачний,
І не розпука самоти.
Це просто дуже прагне згадку
Душа, що мріє про своє.
Їй треба не грошей і статку,
А сенсу в тому, що твоє.
Щоб вижити у цьому вирі
Подій, війни, розлук, тривог,
Потрібне розуміння щире
Себе, найперше. Дай нам Бог!
13.08.2026
