Літо тане, мов мед, у повітрі густому,
Залишаються скрізь ледь помітні сліди.
Ти так хочеш на мить повернутись додому,
Але знає душа, що немає куди.
Гасне літа свіча, осипвються квіти,
Вогник ледве бринить, наче мак на межі.
Ти летиш в рідний край, щоб знайомих зустріти,
Але там всі давно вже далекі й чужі.
Літо йде по стерні, а мені ноги коле,
По холодній росі, та в гарячих сльозах.
Відчуваю в душі, не вернутись ніколи,
Бо щасливий кінець лиш в дитячих казках.
Літо йде... я стою, і його проводжаю,
А назустріч мені вже летить листопад.
Будуть ночі і дні, розумію і знаю,
Те, що йде в небуття - не вернути назад.
18.08.2025
Гарно, але сумно. 
