«Гей, вітриську, пограймо в лози! —
Закликає вихристого хорт, —
Хай і мжичка срібляста ряснить,
Аж налився слізьми околот.
Потоло́чим тужавий моріг,
Завірюху здіймем в полинах,
Заіскриться пилок угорі,
Хоч і дощ все сухе поглинав».
По́вів ніздрями ловить афган,
У купелях пашистих ланів,
Розсікає, мов той ятаган,
Дикогриве плесо цілини.
Chara Vinna