|
Вчорашній незнайомець це протеже Дениса Сологуба, який робив в старій столярці сторожем. Це його син – Сологуб Володимир Денисович. Середньо-технічна освіта та досвід роботи в будівельних бригадах. Чоловік, як виявилось потім, непоганий, з одеським гумором, з добрим характером. Він прийшов вранці, віддав, Валері, пакет, подав нам руку й просто сказав:
- Хлопці, вибачте, що так сталося. Давайте знайомитеся. Сологуб Володимир Денисович, ваш виконроб, -
- Це не твоя провина, а Кулика. Він зобов’язаний був приїхати і познайомити нас із тобою, - сказав, Арсеньєв.
- Я поки що не обіцяю вам видавати зарплату - це питання потрібно обговорити з господарем фірми. А перше побажання я виконав, тільки в обід, хлопці! За моє тридцяти семиріччя!, - усміхнувшись, сказав Сологуб.
- Добре, Володимиру Денисовичу!, - відповів, Арсеньєв.
Так почалася робота з новим начальством.
На третій день знайомства з виконробом, Сологуб, чекав бригаду на складах Кулика. Старенька пошарпана Таврія, так зі слів «шефа» можна тепер назвати «технічне забезпечення», стояла тут же.
- Хлопці, чіпляйте арматуру, положіть в салон мішки з цементом, тільки так, щоб ресори не полопали, - усміхнувся Володимир.
- Ясно, - сказав Валера, - «поросячий хвостик», знає в роботі толк!
- Хто, хто?, - перепросив Денисович, -
- Та, ніхто! Валера, шуткує, промовив Арсеньєв.
І почалося… Три лопати, носилки, тачка. Це все «технічне забезпечення» Кулика. Ручна робота для виготовлення бетону – в велику баддю наливаєш воду, розсипаєш з мішка цемент, мішаєш здоровенними граблями (на металеву полосу наварена арматура, ручка дерев’яна) і поїхали…вода, цемент, гравій з піском. Теж «нова техніка». Люди дивилися в вікна, сміялись, махали нам руками. Один чолов’яга все ж не видержав й підійшов до нас. В наколках, кепка збита в ліву сторону, в зубах цигарка. Худющий як бабина копистка.
- Пацани, ви що «хімію» відбуваєте?, - процідив скрізь зуби.
- Та, ні, гроші заробляєм, - сказав весело, Валера.
- Щоб я так жив! За гроші.. так тяжко працювати…, - сплюнув і пішов геть.
А праця таки тяжка була. Баддя з товстенного металу. Здоровенна, її тільки кран підіймав. А Валера з Олександром цю «дуру» тягали по периметру туди-сюди, де мав бути фундамент. День за днем росло будівництво. Ось і стрічковий фундамент зробили. Приїхав з нівеліром який-то спеціаліст й провірив його якість.
- У вас, хлопці є помилка. Дивіться. І поставив коробок для сірників. П’ять сантиметрів браку!, - сказав він впевнено.
- Всього лише п’ять сантиметрів, - полегшено зітхнув, Арсеньєв і продовжив:
- Зараз ми по кутах рейки поставимо за рахунок висоти блоків виправимо похибки., -
- Добре! Рішення правильне., - відповів спеціаліст.
«Гарний день! Здали цю роботу» - подумав Саша. «Якби цей «чмир» знав, як вони будували, нізащо їх роботу не прийняв би», - промайнуло у нього в голові. Ніхто їм не готовив плацдарм. Самі, простеньким водяним рівнем відбивали позначки на всій відстані фундаменту. Закінчилось все чудово! Головне, що «поросячий кручений хвостик» задоволений.
Володимир Денисович всі ці дні спостерігав за своїми підлеглими. Він симпатизував хлопцям. Спортивної статури, спритні в роботі вони підкорили
його душу з першого погляду. Тяжка праця загартувала їх. Обличчя загострились, посіріли. Але нічого злого у них не відображалось. Навпаки, сміх, жарти були постійними. От чорти, слов’яни!
Наближались морози. Весь периметр бетонної полоси треба було утеплити. Свою машину він доламав. Найти транспорт на стороні, засипати стружкою периметр і відпустити хлопців. Сьогодні Володимир Денисович привіз гроші.
Але такий аванс їм не сподобався.
- У нас договір в доларах, а тут гривні!, скривджено помітив, Арсеньєв.,-
- Я про це не знав., - відповів, Сологуб, -
- От «кручений хвостик», - з іронією промовив, Валера.
На цьому розмова була закінчена.
Сологуб Володимир Денисович розумів хитрощі шефа – він підставив його. Не перший раз в його житті виникали такі ситуації. Характер у нього був прямий й жорсткий. На даний час втрачати роботу не хотілось. «Хлопці самі з себе захистять. Вони сміливі! Молодці!» - рішив він.
З простої робочої сім’ї, про таких в народі говорять «з мізками» - він пройшов важку дорогу становлення. І хитрощі начальства для нього не сюрприз, а повсякденна реальність. «Нічого, пристосуємося». – хлопнув себе по лобі, він пішов в сторону гаражів, де стояла його сиротлива машина.
Стояла гарна осіння погода. Сонечко палило, але не гріло. Дерева скинули своє листя й стояли голі та сумні. Ворони, як чорні тіні, низько літали над очеретом й безперервно каркали. «Буде погода мінятися, чи що…» - подумав Олександр, висипаючи стружку з мішка. Вони з Валерою укривали фундамент товстим шаром стружки дерева, яку прикривали плівкою, притискаючи її старими дошками. Гідрометцентр прогнозував холодну погоду з морозами та снігом. Тому, Володимир Денисович найшов вантажну машину й від столярки підвозили необхідні для укриття свіжого бетонованого фундаменту матеріали.
А вранці був скандал. Хлопці прижали Кулика в кабінеті за порушення договору про сплату зарплати. Платити тепер він буде сам й в валюті по закінченню будівельних робіт. Свою машину виконроб відправив на ремонт. У хлопців будуть тимчасові канікули. На будівельний майданчик завезуть блоки й роботу продовжать.
Після закінчення робіт з утеплення стрічкового фундаменту бригада розпрощалась зі своїм командиром Сологуб. Вже у спілкуванні відчувалася взаємна повага.
12.08.2026
Далі буде.
ID:
1067233
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Реалізм
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 13.08.2026 07:39:29
© дата внесення змiн: 13.08.2026 07:39:29
автор: filaya
Вкажіть причину вашої скарги
|
Очікую на продовження. 
Сердечно дякую, Еммо! 
