Я живу чи це лиш сон,
Що схопив мене в полон?
Іноді здається,
Що життя – це сон лишень,
Але кожну ніч і день
В грудях серце б’ється,
Дихаю я всяку мить,
Бачу, чую… Час летить
Птахою в майбутнє,
А із ним також і я,
І уся людська сім’я,
Все, що є, присутнє
В цьому світі наяву.
Отже, це не сон. Живу
Я таки насправді.
Хоч, зізнаюся я вам,
Що стомивсь дивитись сам
В очі цій же правді,
Бо все ж більшість із людей –
Як дорослих, так й дітей –
Не живе, існує,
Виживає. Так, страшна
Дійсність ця, але вона
В світі цім панує.
З нею в ньому всім нам жить
Та лиш гірко вкрай тужить?
Ні, її змінити,
Щоб у згоді й щасті жить
Кожну неповторну мить –
Час, а не лиш нити.
Євген Ковальчук, 30. 04. 2022
ID:
1067214
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.08.2026 19:38:43
© дата внесення змiн: 12.08.2026 19:38:43
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
