Не вірю у Ніццу й квітучий Версаль,
Мною знову славославляться
Чоловіки, залежалі, мов шпиталь,
І жінки, пошарпані, як асигнації.
Слухайте!
Землю
Лизав споконвічний плин,
Вона, пак, пристойна панночка,
Та нам
В громах і бурях годин
Дорожче цеї лялечки
Хлопець один.
Він
прийде й оголосить: «Це — моє!» —
все те, над чим людство плакало,
і в сонце, як в тлустий гаман,
суне своєю шмаркастою лапою.
Світлопроколювальні зірки,
Вийміть із черепа мисль мою,
Чуєте,
Навіть янгол
Небо лишив
І запів, мов захланний волинник,
А ви,
Боги,
Умислили вилизать
Нашої туги волинища!
Chara Vinna
/Оригінал/
Не верю, что есть цветочная Ницца!
Мною опять славословятся
мужчины, залежанные, как больница,
и женщины, истрепанные, как пословица
Слушайте!
Земля,
вылизанная за годами годин,
может, и хорошая барыня,
но нам
в грозе и буре годин
дороже этой барыни
парень один.
Он
придет и объявит:
«Это — мое!» —
все, над чем человечество плакало,
и в солнце, как в жирный карман,
засунет лапу свою сопливую.
Светлопикующие звезды,
выньте из черепа мысль мою!
Слышите?
Даже ангел,
небо покинув,
запел, как заправский волынщик,
а вы,
боги,
задумали вылизать
нашей тоски волынища!
Владимир Маяковський
ID:
1067154
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Поетичні переклади
дата надходження: 11.08.2026 17:52:26
© дата внесення змiн: 12.08.2026 22:24:54
автор: Chara Vinna
Вкажіть причину вашої скарги
|
