На тролейбусній зупинці
я дивився на цю дівчину,
мов художник-імпресіоніст
на природу.
Я не питав її
про прочитані книги,
про освіту.
Я закохався у її вроду.
Я дивився
на ці маленькі груди.
На її ключиці.
А потім побачив
своє обличчя
в її зіницях.
Я взяв її за руку
й повів у кав’ярню,
а вона мене —
по крамницях.
Від мене не пахло тютюном,
а від неї — потом.
Я зовсім не випадково
закинув «Орбіт» до рота,
а вона себе охолодила
парфумами —
певно, з феромонами.
Звісно ж, з феромонами.
Я ж постійно
боровся зі своїми гормонами.
Я дивився на неї
широко розплющеними очима,
а вона слухала мене
час від часу
з відкритим ротом.
Її сідниці
відповідали розміру її душі.
А душа її — ніжна
й приємна на дотик.
Відразу видно —
душа спортсменки.
Коли я лежав у парку
на її колінах,
вона кидала крихти
чорного хліба
білим голубам.
Над нами — хмари білі.
І небо голубе.
Я заплющив очі
й посміхався.
Радів,
не знаючи чому…
Можливо, я закохався.
Так швидко
й так несподівано,
що аж самому стало страшно.
Мов школяр
в щойно куплений айфон.
Чудову правдиву історію ви розповіли. Це кохання з першого погляду? Чудово!Та при певних обставинах ця закоханість швидко проходить. Що дається легко, те не ціниться...
Дійсно, захотілось описати почуття новими картинками і словами.
Так як, почуття й стосунки переважно описуються давно протертими літературними словами.