Оркестр грає кожен раз,
Фальшивить скрипка й стогне бас.
Віолончель хохоче, а альт співать не хоче.
Гобой, фаготи і кларнети,
Голосять дивні піруети.
Труба, тромбони і валторни,
Ті видувають щось потворне.
Що ж диригент? Що цим керує,
Він скаче і жестикулює.
Кривляється руками й тіло,
Немає музики, в тім діло.
Взяв струнну і смичкову групу,
Назад загнав, ну майже в дупу.
А барабанщиком призначив,
Найпершого, кого побачив.
Сказав він флейті, будеш скрипка,
Та музика від того бридка.
Ми ж те за музику сприймаєм,
Бо кажуть маємо, що маєм.
Сам диригент не признається,
Що він не вміє, не вдається.
Що час віддать комусь батуту,
Щоб не робить з життя отруту.
В. Небайдужий.
Серпень 2026 рік.
ID:
1066844
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 05.08.2026 17:07:27
© дата внесення змiн: 05.08.2026 19:16:29
автор: Небайдужий
Вкажіть причину вашої скарги
|
