Моє обмежене безмежжя.
Моя печале
без жалю.
І мала ж я необережність —
тобі зізнатися:
люблю…
Як приворожена,
кричала
у небо Всесвіту про те:
немає іншого причалу —
він мій маяк,
і дім,
і степ...
І завмирало все довкола,
у танці мліли голоси.
І я сміялася:
ніколи
ніхто вогонь цей
не згаси́ть.
Подібно це було на казку,
де тільки радість,
без біди…
А рано вдарив дзвін
на Пасху —
і розбудив.
