Згасає сонце, як згоріла свічка,
А власна тінь - немов межа чужа.
Увечері стихає бистра річка...
У ніч згасає ще одна душа...
Коли себе ти розлюбив надовго,
Хто поруч стане? Руку простягне?
Тебе поверне зі шляху кривого?
Твій біль беззвучно серцем осягне?
Не той, хто у бенкетній залі поруч,
І не підлесник в розквіту часи,
А той, хто тихо в сутінку власноруч
Не дасть упасти, скільки не проси.
Бо чоловіча дружба - це не фрази,
Не клятви із піною на вустах...
Це, коли серце розпадеться, разом
Збирає клапті на крутих стежках.
Він не спитає «Хто там винуватий?»,
Не кине докір у холодну ніч.
Друг справжній ввічі скаже так затято,
Щоб ти згадав, одну важливу річ:
"Коли ти сам зрікаєшся любові,
Є той, хто віру в тебе не втрача,
Вогонь вкладає у твої долоні,
Щоби горіла ще твоя свіча..."
4.08.2026
Чудовий вірш! 
