Скупала ніжки у ріці і розпустила коси. Сиділа
на місточу ніч, збирала в жменьки роси.
Ті роси – перли. Скільки їх!.. Сріблисті. Чисті-чисті.
Піде босоніж наша ніч, розсипле їх по листі.
По зелен-травах, що в лугах. Густих та соковитих.
Розсипле роси по садах, щоб всі плоди налити.
На колосочки золоті, де зернята добірні, з своїх до-
лонь щедро сипне ті роси чисті, срібні.
Дивився місяць. Милувавсь і лив на землю світ-
ло, щоб роси ті сріблилися, і нічці було видно. Та
щоб всіх встигла обйти, бо кожен хоче пити.
Ті роси срібні з її рук дають всім силу жити.
