Вже серпень місяць, та не радують жнива,
Пшениця добра, та нема куди подіти.
Стерню жовтаву покриває скрізь трава,
А кволий сонях обіцяє пустоцвітом.
Чому печеш, мій друже, із гори?
Нещадний промінь - смертна косовиця.
Чому мовчиш? Зі мною говори,
Бо знову вийшло, що в руках синиця.
Зів’яли квіти ніжні у саду,
Виття тривоги тишу розбудило.
Вже пʼяте літо нам говорить про війну,
Хоч декого дванадцять раз палило.
3.08.26р. Олександр Степан.
