Солдатикові ніхто не пише
Ні листів, ні у месенджерах голосових
Солдатик борсається у радіотиші
В тумані червневої степової трави
Прильотік стволки й ніхто не Рембо
Бо ж Рембо після прильотіків не блює
Солдатик тримається
за дерев’яне небо
Це все ще у нього є
Прокурені стіни прокурена вщент підлога
Це вічність в очікуванні погодних умов
Солдатик потрохи вже вірить у Бога
Бо він бачив кров
Бо Бог це кров
Солдатикові сниться чужа колишня
не знати навіщо не знати чому
І вітер маки червоні колише
Сіючи степом
Чуму
