зітхНУла
ІДИлія :
неСтЕРПна
АБРевіатУРА
їй
діСТАЛася,
але
треБА
утверджУвАти
літЕРАтуру
українсьКОї
БУРемності.
Зінаїда Тулуб (1890 - 1964) - українська радянська письменниця, поетеса, літературознавець, перекладачка, педагог. Жертва Великого терору та Повторних репресій.
У літературу донька відомого юриста, шляхетна столична панянка входила як поетеса з російськими ліричними творами, але неймовірним чином вже за радянської страшної доби перейшла на українську мову. Хоча в Києві, де народилася, жила ця мужня жінка, переважно розмовляли "языком" воріженьків споконвічних.
Найвизначніші праці Зінаїди Павлівни - історичний роман - дилогія "Людолови" (1934 - 1937), в якому відтворила фрагменти буття українського народу початку 17 століття за гетьмана Петра Сагайдачного. А ще масштабний історико - географічний роман про заслання Батька Тараса на чужину - "В степу безкраїм за Уралом" (1964). За збігом обставин саме на чужині мисткині - арештантці вдалося зібрати увесь матеріал від переказів тутешніх жителів для подальшого опрацювання епічної частини шевченкіани.
Близько 20 літ відбувала покарання за безпідставними звинуваченнями тоталітарного сталінського режиму в тюрмах Колими й жахливому поселенню на просторах Казахстану. Проте фанатичний потяг до мистецтва допомагав їй героїчно долати надскладні труднощі й митарства тієї зловісної системи цілковитого мороку "с р с р".
Вона вижила, аби наприкінці життя редагувати вищезгадане літературне полотно поневірянь Кобзаря й стати зрештою класиком української історичної романістики 20 століття.
