Між нами безодня й висячі мости,
А ми наче тіні застиглі під небом,
Без жодних ідей, що ведуть до мети,
Не знаючи навіть, що справді нам треба.
Не чутно у натовпі вже голосів,
Як в стрічці німого, без кольору, фільму,
Лиш в душах вирує весь час заметіль
І розпач нестерпний вкривається біллю.
Розводить мости цей безжалісний час,
А я, ще шукаю крізь відстань твій погляд,
Мабуть, це тому, що колись любов нас,
Тримала в полоні не просто так поряд.
Напевно тому, що не встиг я тоді
Віддати себе до останку в коханні…
Чи все таки може, не встигнув тобі
Сказати слова головні, моя пані.
Так мало було отих слів, що могли,
Нас втримати разом навіки з тобою…
Якби ж то зімкнулися знову мости,
Над річкою часу, з брудною водою.
ID:
1065769
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Сюжетна лірика відносин
дата надходження: 16.07.2026 17:44:16
© дата внесення змiн: 16.07.2026 17:44:16
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
