|
Бере дитинство знов мене за руку
й веде туди, де мама ще жива,
не звідала душа гіркого трунку,
де тато до зорі завжди вставав,
щоб порати* усю свою роботу,
де цілим ще було святе "сім я",
приносив кожен день якісь турботи,
де у бабусі в хаті я, мала,
на тапчані** за нею підглядаю,
стуливши очі, бо ж почула: "Спи!"
Вона без хустки, косу розпускає,
а я милуюся з її краси,
що схована була від всього світу
під чорний колір ще з часів війни.
В її молитві - чоловік і діти,
що в жерлі тім кривавім полягли.
Молилася за нашу долю світлу,
а ми учились в неї доброти.
До дідуся, що зустрічав привітно,
до всіх сусідів встигнути б зайти...
У цім краю все рідне і знайоме,
у снах і мріях я спішу сюди,
бо серце тут, бо тут завжди я вдома,
себе в цих стінах хочу віднайти.
*виконувати хатню роботу, господарські справи, наводити лад, а також доглядати за господарством, худобою або обробляти землю;
**вид ліжка або широкого лежака, зробленого з дощок, переважно без спинок.
ID:
1065371
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Вірші про родину й батьківській дім
дата надходження: 09.07.2026 12:45:09
© дата внесення змiн: 11.07.2026 07:21:52
автор: Елена Войнаровская
Вкажіть причину вашої скарги
|
