Між тінями вчорашніх днів,
Де вже нема в повітрі кисню,
Зникає все, і радість й гнів,
Під лебедину сумну пісню.
В мовчанні золото моє…
Це найдорожче, що ще маю,
Вже не тривожу я тебе,
Але безумно ще кохаю.
Слова не чуючи давно
Твоєї усмішки не бачу,
Неначе темінь за вікном,
Навічно вкрила пристрасть нашу.
Панує всюди тиша зла,
Й байдужість ніби королева,
Вже недоречні всі слова,
Коли любов у серці вмерла.
Безжальні жорна часу труть,
Забуті митті днів минулих…
Мабуть у цьому вічна суть,
Не тих кохають часто люди.
