Якщо хто думає, що картопля — то просто картопля, той, видно, ніколи не копав її восени.
Бо картопля, дорогі мої, — це не овоч.
Це стратегічний ресурс.
Це, можна сказати, основа внутрішньої та зовнішньої політики сільського господарства.
От у баби Палажки картопля завжди була предметом великої дипломатії.
Навесні, коли починалася посівна кампанія, збиралася ціла рада безпеки.
Дід Панас приносив відро.
Палажка — насіння тої самої картоплі.
Кіт Мурчик — самого себе, бо вважав, що без незалежних спостерігачів нічого починати не можна.
— Головне, — казав дід Панас, — правильно визначити кордони.
Бо якщо сусідська картопля почне проростати на нашій території, то це вже міжнародний інцидент.
— А як бути з колорадськими жуками? — питала баба.
— То вже зовнішня загроза, — відповідав дід.
— Тут потрібна коаліція.
І створювали коаліцію.
Кури відповідали за розвідку.
Гуси — за прикордонну службу.
Кіт Мурчик виконував функції спеціального представника з боротьби з мишачими диверсійними групами.
А пес Бровко був міністром оборони.
Правда, служив він переважно біля хвіртки й вважав, що будь-який листоноша — це потенційна міжнародна криза.
Одного року врожай удався такий, що картопля ледве в погребі поміщалася.
— От тепер ми енергетично незалежні, — сказала Палажка.
— Від кого? — питає дід.
— Від голоду, — відповіла вона.
І тут усі зрозуміли, що то є мудро .
Тому так, а не Наполіон Мурчика назвали.
Бо поки в погребі є картопля, цибуля й баночка огірків, людина дивиться в майбутнє значно оптимістичніше.
Дід Панас навіть висунув нову теорію.
— Якби державами керували господині, — каже, — вони б перед кожною міжнародною зустріччю спершу питали:
— А ви їли?
Ситий чоловік рідше свариться.
І .. можливо б й війни не було б,
Бо голодних та палких на все зелене б поменшало на білім світі.
А так душа відсутня, а зелененька купюра гріє серце, яке певно теж у кошелі, в кармані
чи у сейфі, під замком.
А голодний може таку дипломатію почати, що потім усім городом миритися доведеться?
Найскладнішим питанням залишалося: що робити з дрібною картоплею?
— Це молодь, — казав дід Панас.
— Їй треба дати шанс вирости.
— А якщо не виросте?
— Тоді підемо шляхом реформ.
Підсмажимо.
Кіт Мурчик уважно слухав ці дискусії й думав по-котячому мудро:
— Картопля, звичайно, добре.
Але якщо до неї ще шматочок сала...
То це вже не геополітика.
Це цивілізація.
І коли восени льох наповнювався мішками, баба Палажка урочисто оголошувала:
— Громадяни! Продовольча безпека забезпечена!
А дід Панас додавав:
— Тепер можна й про високі матерії подумати.
Наприклад, про те, чому картоплі завжди садять більше, ніж треба, а навесні все одно не вистачає.
І це, між іншим, уже не аграрна наука.
Це — велика таємниця буття.
Бо геополітика картоплі, як і саме життя, починається з однієї бульби, а закінчується трьома відрами, двома сусідами, п'ятьма порадами й однією фразою:
— Та посадімо ще рядочок, гірше не буде!
ID:
1065258
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 07.07.2026 04:32:51
© дата внесення змiн: 07.07.2026 04:32:51
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
Отак садять картоплю! 
Воно ж веселіше! Дякую! 
