|
Недопалок димить у попільничці,
У келиху лишилися думки,
Вони приходять вранці, наодинці —
Благаю, зрозумій і відпусти.
Прости за сумнів, впевненість без міри,
За гріх спокуси, спалені мости,
За попіл почуттів, за всі зневіри —
Забудь мене, кохання, та прости.
Я б не пробачив... Сам себе караю —
Не сплю ночей, бо снишся знову ти.
Запізно зрозумів, як я кохаю,
Тепер несу каміння самоти —
Його складаю, наче у кургани,
Йдучи смиренно вгору. Крок, ще крок...
Згадалось, як любила ти тюльпани,
Розкішний фіолетовий бузок.
Тобі мого кохання вистачало
У полум'ї шаленім тих ночей,
А я вважав, що цього так замало,
Хоч бачив рай на дні твоїх очей.
Недопалок загас і дим розтанув,
Із келиха пролилися думки...
Не пробачай, кохання. Наостанок —
Не снись мені, благаю ‐- відпусти.
ID:
1065231
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 06.07.2026 16:28:07
© дата внесення змiн: 06.07.2026 16:28:07
автор: Наталі Рибальська
Вкажіть причину вашої скарги
|
