Я іду по землі, тут все рідне, моє,
он у небо злетіла ПТАШИНА,
на СОПІЛЦІ мені вітерець виграє,
я ніколи цей край не покину.
І хоч як би не звав її БЛИСК звіддаля-
ЧУЖИНА мене зовсім не вабить.
Наче МОРЕ безкрає, пшеничні поля,
для душі тут завжди є відрада.
Цю безмежну любов до святої землі
носим в серці своїм ще з КОЛИСКИ.
Україно моя, твій є праведним гнів,
знову небо твоє стане чистим.
В наших буднях тривог ї страхів "досхочу",
та на краще я маю надію.
І настане той день - я спасибі скажу
ДИРИГЕНТУ, що МОРОК розвіє.
