|
Я на сонце все дивлюсь
І превесело собі сміюсь.
Серденько радіє,
Бо так ніжно гріє
Сонце ясне, золоте,
Що навколо все цвіте
Буйно та препишно.
Серденьку затишно,
А із ним й душі моїй.
Лагідне тепло і їй
Світле сонце посилає.
Душу ніжить, зігріває
І цим самим утіша.
Втішена моя душа,
Наче квітка, розцвітає.
Втіха душу огортає,
Мовби мати немовля,
Що іще не розмовля.
О, мій милий сонце-друже,
Вельми, вкрай тебе я, дуже
Поважаю та люблю.
Із тобою ні жалю,
Ані туги, що лиш крає
Серце, у мені немає,
А лиш щастя чарівне
Огорта всього мене –
Тіло, серце, душу. Сонце
Ясне, та невже не сон це?
Ні, не сон це й не мана,
Адже вже прийшла весна.
Євген Ковальчук, 19. 04. 2022
ID:
1064177
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Пейзажна лірика й вірші про природу
дата надходження: 15.06.2026 19:47:59
© дата внесення змiн: 15.06.2026 19:47:59
автор: Євген Ковальчук
Вкажіть причину вашої скарги
|
