Ходить понад Бугом молодість моя,
І стежки загублені шукає.
Та чомусь не чути в лузі солов'я,
Чи його в душі моїй немає?
Верби похилились, вже не молоді,
Тільки трави час не помічають.
І хмаринки білі, скупані в воді,
Ніби в інший вимір відпливають.
Літо. Червень. Берег. Річка, мов життя,
В невідомий океан спливає.
Час летить нестримно. О! якби знаття,
Що ніщо назад не повертає...
Ми б тоді спиняли кожну світлу мить.
В хвилях почуттів не шукали б броду.
... Та, немов той вітер, щастя не зловить,
Бо воно два рази не приходить.
