Колись, застигши на межі,
Куди дійти не кожен зможе,
Де все, що бачиш ти не схоже
На звичні, сталі рубежі,
Полюбиш дивних перехожих
Й життя раптові віражі.
Колись, лунатиме дзвінок.
Почуєш те, у що не вірив.
І дотики згадає шкіра,
Немов настав той самий строк -
Душа звільнилася від звіра
І замість крові п’є вино.
Колись, одна з твоїх цитат
У вічність піде, в пам’ять сцени.
Так “згодна” каже наречена.
Так за два ходи ставлять мат.
Так не боявся ти геєни,
Коли за Нею йшов у ад.
Колись, напевне, навесні
Ти зрозумієш, що важливе
Ти - саме той. Ти - особливий.
І ти кістлявій скажеш “Ні”
Господь всміхнеться: “Справді диво!
Ти вижив, сину, в цім вогні”.
Колись, втомившися від слова,
Обнімеш всесвіт, мов маля,
І сил надасть тобі земля,
І ти воскреснеш поступово
“Праворуч” - скаже янголя,
Щоб ти не помилився знову.
Колись, віддав своє війні,
Благословиш укотре вдачу,
Візьмеш стареньку сякухачі,
Заграєш, як колись, мені.
На серці знову щиро плаче
Те, що дрімало десь на дні.
Колись, почуєш: “Вирушай.
Віддай сповна свободи вмінню!”
Ким будеш ти: героєм? Тінню?
Життям, що варте два гроша?
Так поміж смертю та спасінням
Ти йшов. А поруч йшла душа.
ID:
1064071
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Філософський
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 13.06.2026 16:32:32
© дата внесення змiн: 13.06.2026 16:32:32
автор: Seth
Вкажіть причину вашої скарги
|
Цікаві роздуми, землче!)) 
