Коли кажуть:
- УПЦ - то вороги.
Мовчу.
А собі думаю,
а років сідесят
ви не в УПЦ ходили
та ставили свічки
і показово так
не їм часом руки цілували.
От знайома бабка
так і казала :
- Не дай боже, та в УПЦ
на старості.
Та не кажи гоп.
Прийшов час і їй на сповідь іти,
бо не приймають
там
не висподіваних.
А і діти й сусіди
і особливо врачі казали:
- Вам девяности два, пора бабцю, пора.
А трохи скупа ж таки була,
що там Бога гнівити, та грішити,
яка була, так і пишу.
От свої українські в рясі
триста гривеників цінник встановили,
а бабка почула ціну
та й нікаку.
- Псяк рев і в рев.
І що тут робити
ворожого священика з УПЦ
прийшлось запосити,
а чого він ворожий,
а хто його знає,
його син на фронті Україну захищає.
От прийшов він.
Привітався.
Та й каже :
- Красуню, а чого ви тут розляглись,
вас там ніхто ще не жде,
по вас бачу у вас усе йде на краще
ще до цих слів ні копійки не взяв,
а пятидесяти гривневу купюру на хліб їй залишив.
Бабці й легше стало.
Роцвіла.
Защебетали.
Й каже:
- А так зразу не могли.
- Чому було його на зразу не привести.
Пройшло років ще три.
Як не верти, як не крути
пора вже бабці туди ( не догадались священника ще раз позвати).
Прийшла пора померати.
Відійшла.
І знову молва:
- Лише українського священника на похорон ,
- кажуть діти візьмем.
- А різниця яка.
- В УПЦ 500 грн послуга така, а у своїх - півтори,
тут вже як не крути 500 грн ворогу не дамо,
півтори тисячі хоч та своїм.
На цвиндарі
Сутінки.
Цвиндар.
Старий єврей з онуками
Ідуть вздовж алеї.
Прапори, квіти, вінки.
- Тут дітки українці, захистники.
Та ми всеодно їх перемогли.
- А то як.
- Про це мовчок.
Монументи, споруди у весь ріст.
- А тут дітки - лежать заможні українці.
Ми їх теж перемогли.
- Як саме?
- Про це мовчок. Всі похоронні агенства давно наші, у нас вони ці памятники та споруди купували ж.
Йдуть вони далі.
А там - ціле поле.. бетоном залито.
- А тут всі наші.
- Під таким великим слоєм бетону, а то для чого? Ні імені бабки, ні споруди, навіть жодного слова.
- Циц, дурненькі, ви просто ще маленькі, якщо узнають, що тут євреї поховані,
могили розриють,
будуть золото шукати.
Куркулі
- Були колись села,
були колись хутори,
а тепер хутір і в день із свічкою не знайти,
та й свічки же не ті і не по тій ціні.
- Та і ми колись..
були ж молоді,
а тепер подивись,
уважно придивись - куркулі.
- Ой, тітко Яринко, -
каже Наталя, а сама далі собі з коровами чимчикує,
ми, - каже, - з вами на все місто
як ті дві господині,
Ні у кого в нашім селі неа не те, що корови чи кози,
а й курки старої.
- Ох, Наталю, і не говори,
Золоті у мене ті кури,
думала хоч яйця золоті несуть,
та де там,
Пшениця така дорога,
що й яйця повинні були б золоті нести. Купували їх дитино,
казали яєчка будуть великі як страусині і аж два жовтки,
за вес життя жидного страуса не бачила,
думла хоч на старості страусині яйця на базарі буду продавати,
дорогі вони певно.
А тут де там ті два жовтки,
самі ці кури знесуть - самі й випють.
І охоронець півень у них,
навіть в комору не встигну зайти як він
на спину мені взлітає,
і як тут курку до самої землі нагинає
і клює все і клює,
думаю виставити його в інтернет может хто й купить..
ну на бої ці.. цих півнів,
може хоч спина встигне загоїтись.
- А у вас то, що ферма в обістя перебралась чи шо.
А то ти, дитино, дві корівки женеш бачу, а у оборі ще зо три реве на всю вулицю,
і індикки у вас і кози й вівці.
- А ви, що тітко Яринко не чули, що корів усіх повирізають, ферми позакривають,
а я як не як, а при роботі залишусь.
ID:
1064004
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 12.06.2026 13:23:15
© дата внесення змiн: 12.06.2026 16:12:05
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
Таке життя 
