Енергія твоя торкається мене
Й як хвилі океана наближається і у мені пульсує,
І з ніг збиває, все порушує, активно усередині живе,
Але утоми в коконі я зараз непогоди заховалась й потонула.
І в нерухомості не можу я відповісти:
Я ніби статуя закам'яніла...
Я відчуваю все, хвилююся... люблю,
Та вся реакція моя завмерла, десь зависла, заніміла.
Закрите все навколо - штори, вікна, двері - все...
А у мені всерівно - вітер, неймовірна буря...
Мене гойдає, струшує й кудись несе
Допоки воля не прокинеться і все навколо не вгамує.
А може страх скував всередині усе?..
Чи розум-захисник, з яким постійно домовляюсь чи воюю,
Сховав мене від почуттів, стіну добудував, яку не кожен зможе і знесе?..
А океан своїми хвилями її, у цей момент і тут, руйнує!
