Я не молода, мені тисячу літ
Водночас неначе дерево зелене.
Проростаю я крізь роки у цей світ,
Дубом увись і поміж столітнім кленом.
Я зростаю до землі аж до небес,
І розпинають на хрест додолу вітри.
Йду шляхом - крок за кроком на Еверест,
Всевишній веде за свою руку до мети.
В кожного дерева своя висота,
Бачення, підйом по життєвій доріжці.
в небі сходить сяйво - зоря золота,
Яка осяює шлях човну по річці.
О, пливи , пливи мій човнику пливи,
За течією ріки у синє море.
В зоряних світах пристань душі знайди
В Сивім тумані втопи печаль і горе.
Господь дав душі солов'їну мову ,
Щоб оспівувала земний рай на землі.
Звінчав у вінець поетичне слово,
Щоб до старого дуба злітали журавлі.
