Серце, не сумуй же більш,
Смуток прожени!
Радосте, його найбільш
Міцно огорни,
Наче матінка дитя,
І живи у нім,
Доки чуть його биття
В світі цім земнім!
Наче квітка, розквітай
В ньому буйно ти!
Мовби сонце, зігрівай,
Ніжно і пести
Лагідно ти так його
Протягом життя
В цьому світі усього,
Світле почуття!
Душу також огорни,
Радосте моя!
З неї теж сум прожени
В темне небуття
Повністю в цю ж мить навік.
Прагну бо я жить
Із тобою весь свій вік,
А не лиш тужить
Гірко. В світ це я прийшов
Не для цього, ні,
А щоб я тебе лиш знов,
Знов і знов – всі дні
Й ночі, кожну їхню мить
Ніжно відчував,
Доки серце стукотить.
Ось, для чого дав
Бог мені життя на цім
Світі й щоб робив
Так, щоб добрий я на нім
Слід свій залишив.
Євген Ковальчук, 14. 04. 2022
