З закритими очима побачу і тебе впізнаю,
Крізь вії поглядом торкнуся до душі,
Та відстань кожен раз я збільшую і, замість наближати, кожен раз я тебе віддаляю.
І я не знаю, як це пояснить чи подолать в собі.
Тебе нема - усюди я шукаю,
Сумую, кличу і притягую нарешті до себе.
А ти з'являєшся - обходжу я тебе і уникаю,
Й відштовхую тебе я, як магніт, і огортаю холодом себе й тебе.
І ти, як дзеркало, мене відображаєш,
Повторюєш за мною геть усе:
Так само ти сумуєш й зустрічі безмежно ти бажаєш і чекаєш
І не пропустиш мене поглядом зсередини ніде.
Якесь пекельне коло й я не знаю,
Як вийти з нього й виправити все,
Й тягнутися, й лишатися з початку й до самого краю
Собою справжньою і дозволять любить тобі мене.
P.S.
А відстані між нами не було й немає,
Й рука - давно й завжди, моя, - в твоїй руці.
І це туман, який обох нас у оману огортає,
Щоб ще масштабнішим зробити хеппі енд у казці нашій із тобою, милий, у кінці!
ID:
1063809
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.06.2026 18:08:46
© дата внесення змiн: 08.06.2026 18:08:46
автор: Irusia
Вкажіть причину вашої скарги
|
