Поступово все тепліше
І тепліш стає.
Сонце сяє вже ясніше.
В серці розтає
Темна, чорна та пекуча,
Болісна, гірка,
Мов змія, украй ядуча
І без меж важка,
Наче камінь, а пресвітлі
Квітнуть почуття
В серденьку, немов розквітлі
Квіти. І життя –
Не життя, а справжня казка,
Казка наяву.
Долі злій прийшла поразка.
В щасті я живу.
Сонце сяє, ніжно гріє
І душа співа.
Сонцю серденько радіє.
Радість ожива
В ньому й буйно пломеніє,
Мов вогонь палкий.
Радість з серця струменіє,
Як вода. Такий
Радісний я і щасливий,
Що й не передать.
Сонця промінь мерехтливий.
Й не порахувать
Їх. Їх безліч. Відчуваю
Їхнє я тепло
І все лихо забуваю,
Наче й не було
Зовсім лиха та нещастя.
Відчуваю я
В чарівную мить цю щастя,
Що в мені буя.
Євген Ковальчук, 13. 04. 2022
