Коли рано-вранці підіймалася зоря
Роса йшла з місяця невпинно
Тягнув могутній лицар дівчину-троля
Вона його благала безупинно.
Послухай ту, що вилізла з нори
Я для людей лиш троль, я нехрещена
Тебе благаю, лицаре, відпусти
Не буде тобі з мене наречена!
Не знаєш ти ніц про неба блакить
У нас на скелях ночують зірки
У косах моїх і сонечко спить
Молю тебе, лицаре, відпусти!
дякую
