А дотик спокоєм - невимушено близький,
Безмежно чистий, рідний і простий,
Як подих, биття серця, оберіг із намистинок легкий і барвистий,
Із щирих, відданих, нанизаних на нього, ніжних відчуттів.
Це щось таке, що невимовно вище,
Буденності, землі і навіть романтичності пісень…
Це рівновага усередині і тиша,
Гармонія чи поєднання плину часу в ніч і день.
Це непомітний подих вітру,
Це сонця лагідність, яка ніколи не впече,
Це прохолодний і чарівний запах квітів
Й потік води, що заспокійливо назустріч просто до тебе тече.
Так можна доторкнутись непомітно,
Без звуку, діі, запаху, смаку…
І можна усміхнутися без посмішки, привітно,
Щоб серце відгукнулося на щирість й безумовної відвертості справжнісіньку красу.
