Коли довкола - люта хитавиця,
коли щодень як злий каменепад,
зелені мушлі затуляють лиця,
не в силі захистити божих чад.
Ані хрести на куполах високих,
ані закони, писані і ні,
не здатні впантрувати їхні кроки
і звеселити вилиці сумні.
І поки хвиля, що наступна, - вища,
і ґрати щораз грубші - не зітнеш,
стерв'ятник по дорогах хижо свище,
вишукуючи боже і земне.
І мушлі вкотре обростають квітом,
і вкотре рани схожі на меди.
Хтось завинив безрадно перед світом,
не схоронивши Авеля сліди...
30.05.26 р.
