Ні вижити,
ні вмерти, ні зректись.
Ані вітрам відкрити свої плечі.
Що їм на те -- ти жінку цю любив
у час досвітній,
і любив надвечір...
І поки ще
не вигорить трава,
простягнеш їй налиту сонцем сливу,
як крайню спробу вірити в слова --
у їх тепло,
імпресію і силу.
Ні світ. Ні час.
Ані в долонях сіль...
Горить трава. Свічу запалять свідки.
Що їм на те? Ця ніжність -- звідусіль...
Що їм до нас?..
любов оця -- нізвідки
