Пала в мені вогонь життя
Кожнісінькую мить,
Що птахою летить
З теперішнього в майбуття.
Горить невпинно він в мені,
Допоки стукотить
Ще серце. Тріскотить
Вогонь життя у глибині
Душі та серця. Почуття
Й думки він виклика,
У мене їх впуска,
Неначе в дім, на все життя.
Із ними лиш вогонь життя
Кожнісінькую мить
В мені палахкотить
Під тихеє серцебиття,
Однак мене не обпіка
Він навіть в тую мить,
Як серце щем гнітить,
А душу обійма гірка
Журба. Їх спалює дотла
Вогонь життя ураз,
Щоб більше інший раз
Ввік не настав для них. Тепла
Свого він не шкодує, ні.
Ним ніжно зігріва
Мене він, що слова
Це не передадуть. В мені
Пала він так, як і в тобі,
Як в кожного із нас,
Допоки плине час
Наш в цьому світі. Далебі,
У кожного із нас згорить
Він все ж в останню мить,
Коли душа умить
В світ інший з тіла полетить.
Євген Ковальчук, 30. 03. 2022
