На самому краю села стояв будинок із зеленими віконницями.
Про нього ходили селом різні слухи, від яких стає іноді моторошно.
Казали: там живе жінка, яка сміється так, ніби плаче та й після цього сміху заплаче кожен хто бачив сльози її.
А ще — старий лялькар, котрий ніколи не виходить удень.
Ніхто достеменно не знав, ким він їй доводиться:
батьком,
чоловіком
чи, може, самим дияволом у людській подобі.
Жінку звали Марта.
Красива вона була дивною красою — не тією, що радує серце, а тією, від якої людині стає тривожно.
Очі темні, мов ніч непроглядна.
.
Усмішка ніжна, проте холоднюща.
І голос такий, наче то співає скрипка на цвинтарі.
А чоловіки йшли до неї, мов зачаровані.
Одні — від самотності.
Інші — для гріха.
Треті — просто тому, що в її погляді було щось таке, від чого хотілося до не можу, ну самі розумієте як це та бува.
А в кімнаті старого лялькаря висіли, сиділи й лежали ляльки.
Десятки, якщо не сотні ляльок.
Казали, Онисим, так звали лялькара, знається на таких речах, про які чесним людям краще не говорити після заходу сонця.
І справді — був він чоловік дивний.
Ні з ким не товаришував.
До церкви не ходив.
А очі мав такі, наче давно вже бачив щось по той бік людської душі.
ляльку.
Не звичайну — ні.
Він вирізав її з чорної груші, що колись росла на цвинтарі.
Волосся зробив із волосся померлої нареченої.
А очі…
Очі вставив людські.
Кажуть, купив їх у сліпого мандрівника за золотий хрест.
Сім ночей працював Онисим.
Не їв.
Не спав.
Тільки шепотів щось темне при свічках.
І на восьму ніч лялька відкрила очі.
Вона була прекрасна.
Шкіра біла, мов молоко при місяці.
Губи — наче намальовані кров’ю.
Руки тонкі, ніжні.
І тільки погляд залишався дивним:
надто нерухомим,
надто порожнім,
ніби вродливе обличчя забули наповнити душею.
— Марисю… — прошепотів Онисим.
Бо саме так звали його кохану, яка померла багато років тому.
Відтоді лялька жила в домі.
Були також й інші ляльки:
малі й великі,
у жіночих сукнях й без суконь,
у масках і без мазок.
Зі скляними очима, що блищали навіть у темряві.
І всі вони були дивно схожі на Марисю.
Та найбільш схожою була Марта.
Одного разу до будинку прийшов молодий писар Хома Брунь.
Був він чоловік веселий, трохи гульвіса, трохи п’яниця, але душу мав не злу.
Побачив Марту — і пропав.
Три ночі поспіль ходив до неї, наче хтось невидимий тягнув його через усе місто.
А на четверту почув із сусідньої кімнати дивний шепіт.
Ніби дерев’яні голоси говорили між собою.
Хома зазирнув у шпарину — і кров у нього похолола.
Старий лялькар сидів при свічках серед своїх ляльок і тихо ворушив нитками.
А ляльки… рухались самі.
І кожна мала обличчя когось із тих, хто бував у Марти.
Один сміявся,
Інший плакав.
Третій тягнув руки, ніби просив милостині.
А посеред них стояла найбільша лялька — точна копія самої Марисі.
— Бачиш, — прошепотів старий, навіть не обертаючись, — люди люблять ляльок, а от
живих людей вони бояться.
Хома кинувся тікати, двері самі за ним зачинились.
Свічки затріщали синім вогнем.
Ляльки повернули голови до нього.
І тоді Марта вперше засміялась мов той президент.
Страшно. Лукаво так.
Так сміється душа, котра вже давно не вірить ні в Бога, ні в любов, ні у власне спасіння.
— Не бійся, Хомо, — сказала вона тихо. — Усі люди хочуть одного:
щоб їх любили.
Навіть якщо люблять лише ляльку, яку вони самі собі вигадали.
Вранці Хому знайшли на вулиці сивим.
Він більше не пив, не сміявся й ніколи не дивився жінкам у вічі.
А будинок із зеленими віконницями зник тієї ж осені.
Кажуть, на його місці тепер пустир.
В селі залишилась тільки Марта.
Вона до церкви ходила.
Сиділа біля вікна храму.
Розчісувала волосся.
Навіть усміхалася інколи.
Люди, що випадково бачили її, хрестилися від страху.
Бо краса її була неприродна.
Наче квітка, що виросла не з землі, а з могили.
Це ненормально проте красиво.
Вона була - прекрасна.
Нерухома, ні жива, ані
мертва.
І тільки її скляні очі дивилися так сумно,
ніби всередині справді колись на мить
прокинулося щось живе.
Ви росказали мені те, чого я ніколи не забуду.
ID:
1062504
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 16.05.2026 13:32:45
© дата внесення змiн: 16.05.2026 13:32:45
автор: oreol
Вкажіть причину вашої скарги
|
Єрмак теж грався ляльками Вуду, от і догрався! Містика і окультизм - страшні речі! 
