Ранок.
Тиша.
Туман дихає прохолодою.
Ми — теплом.
Молимось.
Навіть атеїсти.
Йдемо на позиції.
Інші — покидають їх.
З останніх сил.
Виходять з туману.
Як кораблі.
Кроки — важкі.
Погляд — пристальний.
Не моргає.
— З Богом.
— З Богом.
Тисну міцну руку.
Мозолисту.
Шершаву.
В очах ще бій.
Безслівно йдуть.
Один за одним.
І розчиняються.
Безслідно.
Восьмеро із тридцяти.
Лише восьмеро.
Інші — там.
Замість них — ми.
Вітер пахне порохом.
Дотліває техніка.
Чорна.
Розбита.
Йдемо ланцюгом.
Немов мурахи.
Не обертаючись.
Без зупинки.
Холодні бліндажі — чекають.
Глибокі окопи — вже не сплять.
Птахи — мовчать.
Ми теж.
Туману вже нема.
А ми ще є.
Всі.
Поки.
Ранок.
Тиша.
Нуль.
Ми тут.
06:00
А в думках одне:
Восьмеро
із тридцяти.
Восьмеро.
