***
Мені би сонця горсточку в долоні.
Мені би віри з певністю. Мені б
не потонути в цім гіркім роздоллі,
що в чорне сфарбувало Божий німб.
Де кожен день - хіба що біль без краю.
Де світ кервавить, хоч іще стоїть.
Кого спитай, ніхто й ніде не знає,
коли зійде на пси ця хижа їдь.
Хоч має бути все ще добре, добре!
Укотре вперто змірює душа -
і що цю темінь світло переборе,
і що ось-ось вже близиться межа...
Та нині знов безрадніє, пробачте!
І всі слова - у за́в'язці сумній.
Під чорним німбом Бог невтішно плаче.
І просвітку не видко ані-ні...
14.05.26 р.
Світла пам'ять тим, чиї життя
вкотре обірвані ненависними ординцями...💔
