|
«Ewa...» (Юліан Тувім)
***
Це почалося дуже-дуже давно,..
настільки давно, наскільки сягає пам’ять,
там, де бере початок
книга людського роду —
під блакитним небом, у чудовому саду,
під знаменитим деревом,
у прохолодній насолоді
першої весни — першого травня,
втім, про це всі знають — і я ще розкажу :
Коли Адам мешкав у раю,
йому дуже часто було нудно на самоті,
спати там було звичаєм,
тож він відпочивав багато у блаженному сні...
Далі кожен сам собі доспіває...
Одним словом :
ЄВА
І.. одразу ж зірвала плід з дерева, що вабив запахом
і сяяв блиском насолоди...
Ах,.. припала до нього жадібними устами —
устами звабливої змоги :
(Дивись Книга Буття, розділ третій, параграф шостий)
Побачивши ж жінка, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей
та бажане дерево для набуття мудрості —
Ото ж..,
взяла вона з плоду його та їла,
і дала також чоловікові своєму
то заборони зло,
що був з нею —
і він теж їв..,
та не знав, що...
З гріха почався її світ..,
А що Господь Бог її створив,
а сатана охмурив,
Тож відтоді вона навіки
і грішна —
і свята...
Зрадниця і вірна,
і добра, і зла,
І насолода, і розпач,
і посмішка, і сльоза,
І голуб, і гадюка,
і полин, і мед,
І ангел, і демон,
і привид, і чудо,
І над хмарами вершина,
і бездонна прірва,
Початок і кінець — жінка,..
Ота..!
Люлю, мій синочку, люлі, люлю..!
Мати тебе до грудей притискає-ласкає...
Навіть, якби ти весь світ обійшов,
Навіть, якби ти безмежне щастя пережив і його знайшов —
Ніхто тобі не заспіває ніжніше : люлі,
Люлю, мій синочку, люлі, люлю —
Я тебе, коханнячко,
Голублю...
Дай їй по пиці, а що — хай їй грець..!
Це ти будеш мені гостя брати..!
А я тут ходжу цілий рік завжди,
А ти приходиш, похитуючись,
І скандал влаштовуєш на весь кут,
Ти — тінь зайди..!
Мене буде гойдати..?
Я тебе погойдаю..!
Ось..!
Розтрощу всю твою пику —
хай мене Боги покарають..!
Поліція..!
На допомогу..!
Зґвалтування..!
Вбивають..!
Якби не ти,
не світили б зірки на небі,
Якби не ти,
не пахли би квіти навесні,..
А з моїх вуст вириваються —
лише для тебе,
Ці найсолодші слова...
Слова любові..!
Якщо не ти,
ніхто інший не обійме мене,
Якщо не ти,
то хто здійснить мої мрії п'янкі..?
Обійми мене — візьми..!
Я кохатиму, як ніколи,
бо завжди,
Бо все на світі —
це Ти..!
Це — лише, Ти..!
Ало..?
Це ти, Стасю..?
Я зможу...
Так. Він іде...
Я теж...
Що? Ні, ні..!
Він ніколи не повертається до півночі...
Що..?
Ах, ти, бешкетнику.
Ну, добре, добре...
Що саме..?
Совість..?
Ну, вона ще трохи дошкуляє...
Я його справді дуже кохала.
Мені здавалося,
що це моя перша і остання любов є...
Мені здавалося, що, якби не він,
не світили б зірки на небі собою...
Але відтоді, як я побачила тебе...
Тихо..!
Я мушу перервати розмову.
Тож — о сьомій. Цілую...
Чекаю і любуюсь тобою..!
Від спокус і гріхів світу :
У тихому, закритому, монастирі —
Руки в молитві сплітаю,
Клякаю перед тобою в покорі,
Умертвляю гріховне тіло —
Умертвляю
Суворим постом і биттям,
Але цього всього замало
Перед твоїм обличчям...
Вчора птах залетів до моєї самотньої келії —
Вісник весни...
Нехай пробачать мені цю мить радості, Господи,
Твої ангели...
Справа в тому, пані,
щоби сукня була простою,
найпростішою,
але надзвичайно вишуканою.
І ця вишуканість
має полягати саме в простоті.
Ця простота у вишуканості —
йдеться про звичайну, парадну сукню..,
спереду — зовсім
гладенька,
тільки тут ви трохи зробите складку,
але ледь-ледь,
ледь-ледь...
щоб було видно і, водночас, щоби не
було видно..,
збоку плісе,
тут зморшкувата,
тут піднята,
тут опущена,
тут складка,
тут розрізана,
тут закрита,
тут підібрана :
рукав з помпоном, тут мереживо,
тут валенсинка,
тут ґудзики,
тут бантики,
тут петельки,..
комірчик білий у зубчики,
у трубочки,
у помпони...
Пані знаєте..,
Якнайпростіше,.. а щодо стрічки,
то вона є в «Maison Chiffon» — сама куплю,
а взагалі — нехай пані купить,
метр : 1,90...
91, 92, 93, 94, 95, 96...
Пульс 96 — ну, вже краще...
А температура..?
Сама подивлюся :
— 38,8°...
Чудово..!
Вчора — о цій порі, було майже 40...
Все буде добре, не плачте — дорога пані...
А тепер, будь ласка, прийміть
ліки і спіть...
Спіть..,
бо вам потрібно в цьому стані...
Безсоромно вигинаючи стегна й груди,
Блиском очей я розсію темну ніч в собі,
І жаром насолодної ласки
Розпалю червоний вогонь у крові..,
Як восьминіг, я обплутаю коханого,
Таємницею сп’яню до самого ранку, щоби буяла жага...
Хто раз потрапить у ці страшні тенета,
У ньому назавжди тліє кохання спрага...
А що Господь Бог її створив,
а сатана — охмурив...
Тож, відтепер вона навіки :
і грішна, і свята,
Зрадниця і вірна,
і добра, і зла,
І насолода, і розпач,
і посмішка, і сльоза...
І ангел, і демон,
і привид, і диво,
І вершина над хмарами, і бездонна прірва...
Початок і кінець :
Жінка — це я..,
Ева...
___________________________________
12.05.2026; Paris (Aurora) ===================
(!!!)
Ось так бачить жінку першотворену, як праматір Світу, а в ній — решта жінок, ось цей поет, в перекладі з польської мови — віршем «Ева...» (Julian Tuwim) написаним в 1934 році (źródło) :
https://poezja.org/wz/Julian_Tuwim/22601/Ewa
Переклад здійснив Катинський Орест українською мовою з оригіналу твору "Ewa..." (Юліан Тувім)
===============
Автор :::
Катинський Орест
https://www.stihi.in.ua/ua/avtor.php?author=55043&poem=512075
(Katynskyy Orest)
=============================
ID:
1062364
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.05.2026 00:44:59
© дата внесення змiн: 15.05.2026 22:28:19
автор: Paris
Вкажіть причину вашої скарги
|
