Проляга дорога вдаль.
Нею я іду.
Забуваю про печаль
Я та про біду.
Світить сонце в небесах,
Ніжно зігріва,
І душа моя, мов птах,
Весело співа.
Розпускають квіти цвіт
Гарний, і з мого
Серця падає весь гніт.
Більш нема його.
Я вдихаю аромат
Квітів, й огорта
Серце на увесь захват
Радість золота.
Бачу, річенька біжить,
Плине, протіка
І водиця в ній дзюрчить.
Музика яка!
Гори височіють аж
Попід небеса,
Мов тримають їх. Яка ж
Дивная краса!
Листя-плаття одягли
Вже дерева в нас
І мов танок завели
В цей весняний час,
І шурхочуть-шелестять
Тихо так під спів
Тих птахів, які летять
Понад ними. Слів
Бракне, щоби описать
Цю красу. Дарма.
Ні, її не передать.
Слів таких нема.
Євген Ковальчук, 25. 03. 2022
