Доза ранкового гумору - секс по взрослому. Мужніємо.
Було це ще тоді, як у нашому селі Денихівці демократія саме розквітала буйним цвітом. Так розквітала, що вже й корови почали були мукати політично свідомо, а гуси шипіли виключно опозиційно.
І от у неділю, після базару, зібрався народ біля пивного ларка. Бо де ж іще державні питання вирішувати, як не коло магазину?
Стоїть дід Панас, колишній кавалерист, у картузі, люльку смалить та й каже:
— Ех, люди… Пропала дисципліна! Раніше як було? Сказав командир: “На коня!” — і вже через хвилину всі скачуть. А зараз?
— А зараз що? — питає кум Гнат.
— А зараз на коня ніхто навіть не наливає !
Народ аж за животи тримається.
А дід Панас розійшовся ще більше:
— Раніше кінь був транспорт! А тепер що? Трактор у кредит, бензин по ціні самогону, а самогон уже дорожчий за трактор!
— То ви, діду, на коня сідайте! — гукає хтось із гурту.
— Та я б сів! — обурився Панас. — Тільки де ж тепер такого коня взять, щоб не втік за кордон?!
Регіт стоїть — аж собаки гавкати перестали.
А тут голова сільради йде. Поважний такий. Пузо поперед себе несе, ніби окремий депутатський мандат.
— Чого галасуєте?
Панас витягся, як на параді:
— Та от, товаришу голово, вирішуємо стратегічне питання!
— Яке ще?
— На кого тепер сідати — на коня чи на народ? Бо я дивлюсь: коні вже перевелися, а їздити на комусь треба ж!
Тут уже й голова засміявся.
Стоїть, живіт трясе та й каже:
— Ех, Панасе… Вам би в парламент!
А дід люльку вибив об чобіт та й буркнув:
— Та я б і пішов… Тільки боюсь: як крикнуть там “На коня!” — то всі депутати на спини бідних людей і повилазять…
І сміх і гріх... та тут же все правдиво...воно й не диво...до чого докотились... 
