Небо блакитне
І непохитне
Понаді мною звиса.
Очі я зводжу
І не відводжу
З неба. Яка ж то краса!
Небо безкрає.
В нім потопає
Погляд мій і не зрина.
Більш не діймає
Туга й не крає
Серце та душу. Вона
Наче заснула,
Мов потонула
В небі в ту мить. Чарівна
Радість у серце,
Ніби в озерце
Вудочка, враз упірна
Й душу собою,
Наче габою,
Лагідно так укрива,
Що описати
Чи передати
Жоднії в мові слова
Стан цей не зможуть,
Та допоможуть
Хоч уявити. Краса
Неба чудова,
Дивна, казкова
Серце моє потряса.
Євген Ковальчук, 23. 03. 2022
